Історичні витоки вивчення ментальності

Может показаться парадоксальным, но новый и даже модный для отечественного обществоведения термин "менталитет" восходит своими истоками едва ли не к первым философским памятникам человечества.

Корень "mens" в различных вариантах присутствует уже в санскрите и встречается в Упанишадах в значении "связанный с сознанием", "мыслительный", "духовный". Восходящие к древнеиндийской философской традиции современные социопсихологические изыскания активно используют слово «ментальный» для обозначения «одной из оболочек личности».

Согласно их канонам, наряду с физическим, астральным и т. п. телами существует и «ментальное тело» человека. Именно в таком ракурсе следует понимать термин «ментология», введенный в обиход основоположниками новой науки соционики.

Европейцы склонны выводить этимологию понятия из позднелатинского mens, mentis – "сознание, мышление, ум, рассудок", в чем можно удостовериться, заглянув в любой словарь латинского языка. Этим латинизмам родственны немецкое «die Mentalitat» (образ мысли, склад ума), английское «mentality» (склад ума, умонастроение), французское «mentalite» (направление мыслей, умонастроение, направленность ума, склад ума) и т.д. Из всего этого многообразия для нас важно зафиксировать изначальную этимологическую привязанность понятия к человеческому сознанию, мышлению, умственной деятельности.

Длительный период времени само слово «ментальность» с успехом заменялось синонимами и словосочетаниями, такими как национальный характер, этническая психика, дух народа и т.д. Об особенностях мировосприятия разных народов писали Геродот, Тацит, Плиний, Ксенофонт, Цезарь многие другие античные и средневековые мыслители.

Ментальність для історії — це складне поняття, якому важко дати строге означення. Історики більш-менш одностайні в тому, що йдеться про так звані «звички свідомості», тобто комплекс уявлень про навколишній світ, притаманні людям певної епохи чи певної соціальної групи, який немовби автоматично, не усвідомлено зумовлює їхню поведінку. Знання ментальності певної спільноти, оперте на вивченні масових і повторюваних феноменів, дає змогу історикові моделювати «колективний портрет» цієї спільноти, а відтак — пояснювати специфіку перебігу її історії, вірування, колективні фобії тощо.

«Доля людини — це її характер». Ця старогрецька мудрість, яка в значній мірі доводить, що історична доля народу наперед передбачена його етнічними характеристиками, його ментальністю.Зміст

Історія виникнення і розвитку

Основоположниками психології народу (ментальності) вважуються німецькі філософи XIX, початку XX ст.: Хейман Штейнталь[1], Морід Лацарус (журнал «Психологія народів і мовознавство») і Вільгем Вунт[2] (десятитомна «Психологія народів»), які власне займалися пошуком «спільного духу» для кожного окремого народу.

Концепція ментальності в історії, сформувалася під впливом засновника соціології Еміля Дюркгайма і його поняття «колективної свідомості». Однак вперше на практиці використала концепцію mentalite школа Анналів, точніше кажучи це — монографія Марка Блока «Королі-чудотворці. Розвідка про надприродний характер приписуваний королівській владі, зокрема у Франції та Англії» (1924 р.) — один із найраніших прикладів реконструкції ментальностей (королів, духовенства і селян) за допомогою даних етнології та психології.

Незважаючи на те, що поняття “ментальність” вже більше ста п’ятдесяти років використовується в понятійно-категоріальній системі філософських знань, а в філософії культури – з часу фундації її як окремої філософської дисципліни. В якості одного з найважливіших понять, воно ще не в повній мірі досліджене.

Пояснення такого ступеня розробки поняття “ментальність” необхідно шукати насамперед в історії та умовах появи його в арсеналі філософських досліджень, а також в особливостях еволюції традиції дослідження проблеми ментального.

Поняття “ментальність” було вперше використано як філософське вже досить давно. Воно було запропоновано американським філософом Р.Емерсоном приблизно в 40-50-х рр.

ХIX ст. Будучи послідовником філософії трансценденталізму, він, як і всі інші представники цього напрямку в філософії, вважав центральною проблемою своєї філософії проблеми духовності і моральності.

Однак емерсонівське трактування поняття “ментальність” мало насамперед містичний зміст і досить мало спільного з подальшим його використанням в сучасній філософській і культурологічній літературі. Тому досить довгий час у філософії воно не використовувалось.

Друге повернення в філософію цього поняття відбулось вже приблизно в середині ХХ століття, коли воно було в більшій мірі запозичено з концепцій істориків і психологів.

Загальне визнання поняття “ментальність” було досягнуто в першу чергу завдяки високому авторитету і популярності історичних досліджень представників “нової історичної школи” (“школи Анналів”). В своїх дослідженнях М.Блок, Л.Февр, Ж.Дюбі, Ж.Ле Гофф та інші представники цього напрямку використовували поняття “ментальність” як одне з центральних в науково-дослідному інструментарії своїх досліджень, передбачаючи інтерпретацію всесвітнього історичного процесу насамперед як історію ментальності.

Слід також зазначити, що праці практично всіх представників цього напрямку самою своєю суттю вже мали історико-культурний характер, а визначальні та грунтовні положення концепцій таких авторів, як, наприклад, Ж.Ле Гофф, передбачали апеляцію до філософсько-культурологічного інструментарію.

Іншою парадигмою сучасної науки, котра передбачала використання поняття “ментальність” та дослідження ряду пов’язаних з нею проблем, була історична етнопсихологія. В межах цієї дисципліни потрібно виділити дослідження В.Вундта з психології народів і, особливо, Л.Леві-Брюля. Саме на роботи останнього, що були присвячені ментальності архаїчного суспільства, спирались в своїх дослідженнях більш пізні дослідники, зокрема представники “школи Анналів”. Окремо слід виділити праці видатного харківського вченого О.О.Потебні, присвячені історико-культурним аспектам мови та мислення.

Починаючи з кінця XIX століття у зв’язку з вивченням архаїчних суспільств, проводились дослідження архаїчної ментальності та її особливостей. Аналогічно досліджувалась також ментальність, що була притаманна й іншим епохам, наприклад, середньовіччю. У зв’язку з цим слід особливо виділити відомі праці К.Леві-Стросса, Е.Тейлора, Дж.Ліндсея, Й.Хейзінги, а також окремі праці С.Токарєва і В.Топорова.

Досить детально досліджувались деякі інші аспекти проблеми ментальності, наприклад, міфологічна ментальність. Серед авторів, які зробили своїми дослідженнями найбільший внесок до аналізу ментальності міфу, назвемо, в першу чергу, Дж.Фрезера і В.Я.Проппа. Також обов’язково необхідно відмітити авторів, праці яких сприяли дослідженням ментальності міфів, а саме: Е.М.Мелетинського, М.І.Стеблін-Каменського, Н.С.Трубецького, К.Хюбнера , В.Я.Сидіхменова.

Проблеми міфологічної ментальності достатньо часто розглядались в контексті окремих релігієзнавчих досліджень. За приклад можуть служити праці С.Токарева. Однак найбільш перспективним у цьому питанні слід вважати порівняльний аналіз подібних і аналогічних елементів міфів у різних народів, початок якому було покладено відомими дослідженнями Дж. Фрезера. Позитивну роль відіграли також оригінальна методологія дослідження та отримані результати порівняльного аналізу казок у В.Я.Проппа. Окремо необхідно відмітити О.Ф.Лосєва, чиї дослідження ментальних настанов міфу були найбільш глибокими. Тим більше, що й практично всі інші дослідження цього автора завжди передбачали аналіз елементів ментальності – античної або ренесансної. Мається на увазі насамперед його багатотомне дослідження “Історія античної естетики” та працю “Естетика Відродження”. Деякі проблеми середньовічної ментальності були грунтовно досліджені в працях А.Я.Гуревича.

В контексті даного дослідження проблеми ментальності слід виділити грунтовну роботу Р.Тарнаса “Історія західного мислення”. Важливі проблеми духовної культури досліджувались також у роботах Є.Бистрицького, М.Дяченка, С.Кримського, М.Поповича, І. Цехмістра.

1.

Задать вопрос врачу онлайн
<< | >>
Источник: Відповіді на білети по курсу психологія ментальності. 2016

Еще по теме Історичні витоки вивчення ментальності:

  1. Історичні витоки вивчення ментальності
  2. Ментальність і політичне життя
  3. Ментальність у роботах укр. представників
- Акушерство и гинекология - Анатомия - Биология - Болезни уха, горла и носа - Валеология - Ветеринария - Внутренние болезни - Восстановительная медицина - Гастроэнтерология и гепатология - Гематология - Геронтология, гериатрия - Гигиена и санэпидконтроль - Дерматология - Диетология - Здравоохранение - Иммунология и аллергология - Интенсивная терапия, анестезиология и реанимация - Инфекционные заболевания - Информационные технологии в медицине - История медицины - Кардиология - Клинические методы диагностики - Кожные и венерические болезни - Лучевая диагностика, лучевая терапия - Маммология - Медицина катастроф - Медицинская паразитология - Медицинская этика - Медицинские приборы - Медицинское право - Наследственные болезни - Неврология и нейрохирургия - Нефрология - Онкология - Организация системы здравоохранения - Оториноларингология - Офтальмология - Патофизиология - Педиатрия - Приборы медицинского назначения - Психиатрия - Психология - Пульмонология - Стоматология - Судебная медицина - Токсикология - Травматология - Фармакология и фармацевтика - Физиология - Фтизиатрия - Хирургия - Эмбриология и гистология - Эпидемиология -